| Анотація |
У статті розглядаються фактори, які свідчать про сприйняття Конституційного Суду України як суб’єкта формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Основна увага приділена критичному аналізу Рішення у справі про безоплатну медичну допомогу. Зазначається, що при тлумаченні сутності безоплатної медичної допомоги фактично не враховується соціально-економічний стан держави, об’єктивна неможливість забезпечити всім громадянам безоплатно весь необхідний обсяг медичної допомоги. Акцентується увага на помилковому векторі розвитку медичного страхування в Україні, оскільки Суд дійшов висновку, що у ст. 49 Основного Закону держави йдеться про добровільне медичне страхування. Другорядний характер обов’язкового страхування зводиться до того, що, на думку Суду, воно не суперечитиме Конституції держави лише у тому разі, коли громадяни не будуть платниками обов’язкових страхових платежів (внесків). Наведені аргументи на користь двох рівнів безоплатності медичної допомоги та необхідності розуміти право кожного на медичне страхування як права на обов’язкове медичне страхування. |
