| Анотація |
У статті розглянуто сучасний стан теорії доказів у нормальній науці як локальної парадигми, її проблеми і перспективи в цьому статусі, можливості корекції парадигми за допомогою уточнення уявлень про об’єкт теорії. В ролі «конфігуратора» знань про юридичний доказ пропонується вчення про знак. Вчення про знак розглядається не як окрема методологія, а як методологічна основа, на базі котрої можуть бути вибудувані різні підходи. Автор пропонує, як оптимальну для застосування у межах теорії доказів, триелементну модель знаку, яка демонструє функціо нальну зумовленість таких характеристик доказів, як «належність», «допусти мість» і «достовірність». Репрезентовано можливість іншого, нетрадиційного розуміння поняття фактичних даних. Їх пропонується розглядати як передумови становлення доказу, які потребують розвитку й правового оформлення. Окреслені можливості виходу за межі теорії доказів у площину практичної діяльності. |
