| Анотація |
У статті на основі узагальнення існуючих у літературі, зокрема західній, підходів зроблено спробу переосмислити поширені у пострадянській, у тому числі вітчизняній, юридичній науці уявлення про методологію правознавства та її співвідношення з методологією права. Обґрунтовується думка про те що методологію права не слід ототожнювати з методологією не лише наукового пізнання, а й пізнання взагалі. Наукове пізнання, хоч і має значення для права, проте не вичерпує всієї його сутності і не визначає його особливостей як особливої форми освоєння соціальної дійсності. Право має власні, відмінні від науки, інструменти («прилади») світосприйняття, якими є нагромаджені протягом багатовікової історії правові цінності. Поєднання результатів пізнання та цінностей є однією з характерних рис права. Це, в свою чергу, обумовлює особливості методології права. У ній тісно переплітаються методи пізнання та способи і прийоми мистецтва. Останні особливо виразно проявляються на такому рівні актуалізації права, як правозастосування. У зв’язку з цим у статті аналізуються особливості методології юридичного тлумачення, зокрема значення для нього категорії розуміння, яка не тотожна категорії пізнання, вплив на судовий розгляд раціональних і поза раціональних чинників, зокрема фактора аудиторії, тощо. |
| Ключові слова |
методологія правознавства, методологія права, форми світосприйняття, право як форма світосприйняття, методи науки і мистецтва у праві, пізнання, розуміння, раціональне, позараціональне. |
