| Анотація |
Стаття продовжує цикл робіт, у яких методологічною основою для пояснення правових явищ використано теорію конфлікту як частину теоретичної соціології і соціальної філософії. У цій роботі показано генетичний і функціональний зв’язок явищ конфлікту, соціальної конфліктності і суду. Доводиться, зокрема, що антагонізм окремих категорій соціальних конфліктів, їх масовість і систематичність, часта нездатність сторін вийти із стану конфлікту самостійно і розв’язати їх через компроміс є чинником, що зумовлює виникнення функції судівництва як владної діяльності по впорядкуванню конфліктів через зовнішнє рішення з обов’язковим для сторін конфлікту значенням. У статті також показується, що чинник конфліктності зумовлює найбільш характерні ознаки суду (зокрема, те що суд є органом, який підтверджує суб’єктність сторін у конфлікті; що суб’єкт судівництва в будь-якому випадку є носієм реальної і легітимної влади; що судове рішення є завжди публічно обумовленим і публічно обов’язковим, це і утворює передумову реального впорядкування конфлікту і стримування соціальної конфліктності як тенденції). У статті також детально проаналізовано ряд функцій, які виконує акт судівництва (розсуд, правосуд, присуд, осуд), при цьому особливу увагу приділено функції правосуду, в рамках якої відбувається трансформація соціального інтересу суб’єкта в суб’єктивне право як факт правової дійсності. |
| Ключові слова |
конфлікт, конфліктність, компроміс, примирення, антагоністичний конфлікт, масова і систематична конфліктність, неможливість самостійного і мирного вирішення конфлікту, суб’єктність, суд, судівництво, ознаки судівництва, функції акту судівництва, розсуд. |
